Самійло Кішка b. 1530? d. 1602 ? 1628

Dari Rodovid ID

Orang:250020

Marga (saat dilahirkan)	Кішки
Jenis Kelamin	Pria
Nama lengkap (saat dilahirkan)	Самійло Кішка
Halaman-wiki	wikipedia:uk:Самійло Кішка

Momen penting

1530? lahir:

1602 ? 1628 wafat:

Catatan-catatan

запорозький кошовий, брав участь у походах проти султанської Туреччини. Про нього є відомості в козацьких літописах, у яких говориться, що Кішка був кошовим перед 1575 p., потрапив у полон, водив козаків у похід проти турків, брав участь у Лівонському поході і там помер у 1602 р. Похований у Каневі. Збереглися також його листи до короля Станіслава Жолкевського, які свідчать, що Кішка був кошовим у 1600— 1602 pp.

Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602 (1620)) — шляхтич брацлавський з роду Кошичів або Кошків гер бу Доленга. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом в Інфляндській кампанії, низкою морських походів: на Гезлев, Ізмаїл, Очаків, Білгород-Дні стровський.

Народився близько 1530 року у шляхетській сім'ї в Каневі, здобув добру освіту. З 1550 року Кішка брав участь у походах Дмитра Вишневецького[Джерело?] де набув великого бойового хисту, завзяття та великого авторитету серед козацтва. Тому не випадково, що після загибелі Вишневецького його у 1564 році обирають гетьманом. Ставши гетьманом, Кішка взявся продовжувати справу Вишневецького, впершу чергу відкрити запорожцям шлях до моря. Ударами з моря можна було успішно атакувати не тільки вороже узбережжя, а і потрапити в центр Османської імперії. Вперше вийшов у Чорне море у 1567 році і протягом двох років штурмував міста Козлов, Ізмаїл, Кілю, Білгород та Очаків, нещадно громив турецькі галери в морі. Розлючений морськими походами турецький султан у 1568 році підтягує до Очакова регулярний флот, погрожуючи польському королю великою війною, якщо той не приборкає «шаленних» козаків та їхнього ватажка. Переляканий Сигізмунд II Август видав наказ, де вимагав, щоб козаки «зійшли з Низу» (тобто із Запоріжжя), оселилися біля прикордонних замків, записалися до реєстру на королівську службу і воювали лише там, де їм накажуть воєводи чи старости. За це польський уряд обіцяв запорожцям високу платню. Понад усе польський король призначив над козаками коронного гетьмана — шляхтича Яна Бодовського. Частина козаків погодилася на пропозицію короля. Їх стали називати реєстровими. У 1573 році в одному з морських походів ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, а сам гетьман потрапив у полон і був прикутий ланцюгом до весла на галері, де перебував близько 25 років. У 1599 організував на турецькій галері повстання українських невільників, які, перебивши команду, повернулися в Україну. Повстання невільників на чолі з Самійлом Кішкою оспівано в українській народній думі «Самійло Кішка». Будучи обраний гетьманом, добився від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази скасування баніції (закону про визнання козаків поза законом), що привело до визнання козацтва як суспільного стану. В 1600 році очолював запорожців у спільному українсько-польському поході до Криму. В 1601—1602 роках Кішка на чолі 4-тисячного козацького загону брав участь у польсько-шведській війні у Лівонії. Про дальшу діяльність Кішки і обставини смерті достовірних даних немає. Одні дослідники вважають, що Кішка загинув 28 лютого 1602 року під час Інфляндської війни. Гетьман загинув у бою під Фелліном (біля міста Полтсамаау, Лівонії) і був перевезений та похований у Каневі. Новим гетьманом, замість Самійла Кішки, козаки обрали Гаврила Крутневича. За іншою версією гетьман Кішка ще брав участь у Цецорській битві 1620, помер у 1620 і похований у Каневі. Та, слід зважати, що тоді б Кішці мало були близько 90 років.

Обговоривши цю пропозицію з старшиною, Кішка в листі до короля від 1 липня 1600 року виставив умови, за яких козаки готові були йти до Молдавії, а саме: скасувати заборони, встановлені для реєстровців після повстання 1596 року, надати право їм користуватися вільностями «котрі їх предки користувались спокійно, шануючи надання покійного короля Стефана» (Баторія – авт.), скасувати всілякі «незносні кривди», які терплять козаки від державців королівських маєтностей, видати війську затриману платню й нарешті просили надати їм «знаку – себто корогви його королівської милості, щоб під тим знаком могли ходити і бути знані як слуги його королівської милості»[3, 248-249]. Другий лист майже аналогічний першому було направлено того ж дня до Я. Замойського від всього війська. Польський уряд мусив погодитись з вимогами реєстровців й 16 липня 1600 року вони рушили з Запоріжжя до Молдавії. По дорозі, запідозривши його в зносинах з Михайлом Хоробрим, козаки Кішку заарештували, а на його місце обрали Гаврила Крутневича, але, як зауважує М.Грушевський, «се мабуть був якийсь партійний вибух, який полагоджено і вернено пізніше булаву Кошці» [3, 249]. Молдавська кампанія скінчилась досить швидко, вже в жовтні Михайло Хоробрий програв об’єднаному польсько-козацькому війську, а його князівство Я. Замойський оголосив васальною провінцією Польші, призначив господарем брата Ієремії – Семена Могилу. Після Молдавії польський уряд мав перекинути війська до Ливонії з огляду на дії шведського регента Карла, котрий захопив Естонію й восени 1600 року вже воював на території польської Ливонії. Знову знадобились козаки та їх гетьман Самійло Кішка. На кінець січня 1601 року був скликаний сейм, що мав затвердити кредити на Ливонську війну. Самійло Кішка звертається до С. Жолкевського з листом, котрим в дещо запобігливій формі, але рішуче повторює основні вимоги козаків, висунуті в листах 1600 року до короля Я. Замойського. Сейм, хоч і не вповні, але задовольнив козацькі вимоги і зняв баніцию з усіх, хто мав взяти участь у війні, звільнив їх від плати «умерших», гарантував захист від всіляких кривд родинам учасників виправи, обіцяв повернути столицю реєстрового козацтва – Трахтемирів. Разом з тим сейм застерігав, що в разі повторення козацьких бунтів, банація, проголошена 1596 року, буде повернута знов. Крім того, уряд не визнавав остаточно козацького імунітету. Неясно було і з платою козакам за службу. Проте головного Кішка досяг: зняття баніції і припинення проти козаків і їх родин репресій. Перед реєстром відкрились перспективи подальшого збільшення. Ливонський похід став дуже тяжким для козаків. Вони страждали від голоду й холоду, про що писав Кішка в листах до Я. Замойського. Козаки вимагали поліпшення свого становища, просили перевести їх в більш сприятливе для проживання місце, ніж околиці міст Ермеса та Рінгена. Кінчилось це тим, що вони забунтували, погрожуючи Кішці, як свідчить останній лист гетьмана від 18 січня1602 року до Я. Замойського, побити його камінням. А. Стороженко [9, 324] припускає, що можливо так і сталося. Проте більш ймовірно, що він загинув в битві під Феліном (нині м. Вільянді, Естонія). В Баркулабівському літописі знаходимо такий запис: «Там же того Самійла убито, а поховано у Києві». Можливо, як міркували П. Куліш [5, 77] та А. Стороженко [9], в збудованій Кішкою церкві Миколи Доброго. Такої ж думки дотримувався і український літературознавець М. Петров [8, 201]. Навесні 1603 року козацьке військо повернулося в Україну. Такі факти біографії С. Кішки подають М. Грушевський, М. Драгоманов, А. Стороженко, Д. Дорошенко, І. Крип’якевич, В. Голобуцький, а також автори нещодавно опублікованого двохтомника «Історія українського козацтва» (К., 2006). Проте 1996 року вийшла стаття Ю. Мицика з новою версією щодо життєвих обставин Самійла Кішки. Маємо на увазі статтю в журналі «Вежа» під інтригуючою назвою «Гетьман Cамійло Кішка і його незнаний лист» [6]. В невеликій за обсягом статті Ю. Мицик намагається довести, що гетьман Кішка не загинув в бою 1602 року під Феліном, а взявши участь у Цецорській битві 1620 року, потрапив до турецького полону. Восени 1627 року підняв повстання невільників-гребців й зумів провести вже вільну від турків галеру до острова Сицилія і став у місті Палермо. Прийнятий віце-королем Королівства Обох Сицилій Філіпом ІІІ та папою Урбаном VІІІ, він повернувся на батьківщину і невдовзі помер [6, 208].